Roald Amundsen
extremely readable and often humorous account of Amundsen's successfull journey to the south pole, The difference between the tone of this and Cherry Garard's Worst Journey In the World is striking,
Major CW warning though if you are a dog lover, . . Колись цілком випадково надибав в інтернеті відскановану копію українського перекладу спогадів Руаля Амундсена про полярну подорож. Книгу видали уроці, тож друкованого примірника зараз уже, мабуть, і не знайдеш. Але читати книгу з монітора сумнівне задоволення. Тому скористався послугами контори, яка друкує книжки від одного примірника і замав собі такий прекрасний передрук.
Книга починається текстом першого телеграфного повідомлення із описом походу до полюса, яке Амундсен надіслав із Австралії. Такий собі стислий переказ того, що потім буде переповідано ще раз, але вже детальніше.
Амундсен пише легко і дотепно. Воно й не дивно: чом би не писати легко й дотепно, коли виправа завершилася успішно Та й важко уявити таку мандрівку без гумору, це ж була б божевільня. Він е жартує навмисне аби пожартувати, але трапляються кинуті мимохідь фразочки, що злегка підточують кумедністю всепоглинальні білизну й мороз. Та й назвати бортову канарку Фрітьйофом на честь Нансеа це вже досить весело, як на мене.
Канарку учасники виправи любили. Гірше довелося собакам. Цілком зрозуміло, як сьогодні сприйняли б холоднокровно розпланований поступовий забій собак дорогою до полюса і не менш холоднокровне втілення цього плану. Але за тодішніх умов, мабуть, це був єдино можливий вихід. Чи був вартий галоп до південного полюса життів восьми десятка собак Ох і питаннячко для сьогоденної етики.
Спомини Амундсена страждають на ідеалізацію команди і взаємин всередині неї. Жодної сварки, жодної сутички, жодного спротиву. І це при тому, що зчленів екіпажу тільки сам Амундсен, капітан Нільсен і лейтенант Преструд знали про справжню мету мандрівки: усім іншим він оголосив про це тільки тоді, коли вони досягнули Африки. Але це можна зрозуміти, звісно. Амундсен вирішив не кидати тінь на свою команду, і в цьому нема нічого дивного.
Але й без психологічного аспекту, який міг би значно прикрасити спомини, виходить дуже гарна класична романтична оповідь про боротьбу людини із природою, де однаково важливими для підсумкового успіху виявилися ретельна підготовка і неабияке везіння.
Стислий звіт капітана Нільсена про океанографічні дослідження, які Фрам здійснював, поки береговий загін намагався досягнути полюса, і такий само стислий звіт лейтенанта Преструда про дослідження землі на схід від місця висадки добре доповнюють історію Амундсена. Цікаво споглядати, як водночас розвиваються три історії три сюжетні лінії, хай і викладені вони не паралельно, а послідовно.
У книжці, на жаль, не вказано ані імені автора перекладу, ані того, з якої мови цей переклад робився. Спершу я був майже впевнений, що то переклад із російської поширена ж бо практика, але, прочитавши, схиляюся до того, що переклад робили з англійського варіанту. Може, навіть з норвезького оригіналу, хоча це й дуже сумнівно.
Як і в будьякому порядному перекладі того часу, у цьому є купа цікавинок. Наприклад, перекладач жодного разу не вживає слова відстань, тільки віддаль. Замість запозичення айсберг перекладач просто перекладає це слово: крижана гора. Або ж прекрасне слово фарбарня, яке, хоча і є в Академічному тлумачному словнику української мови, але я його вперше побачив саме тут. Чи не менш прекрасний варіант перекладу фрази last, but not least: наостанці, але не як останнього значення. Намагатимусь цю фразу вживати.
Чотири зірочки ставлю лише тому, що те українське видання має численні скорочення. Хотілося б усетаки прочитати книгу повністю. Picked it up and read the firstpages hoping it would be more of a continuation of sitelinkFarthest North by sitelinkFridtjof Nansen, But Amundsen cannot write, at least not compared with Nansen's eloquent and sometimes poetic prose, First hand account of the successful trek to the South Pole, Amundsen spends a great deal of time talking about logistics and placing of depots in preparation for his polar attempt, Also a lot of discussion somewhat ruthlessly in culling the sled dogs as they weakened or as food was needed, Overall, a pretty engaging account of his remarkable feat, Roald Amundsen was one of the greatest explorers and this expedition is something that one really wants to read about, But while Amundsen was a great explorer, he is a horrible writer, Well of course, this was not his expertise, But the book is hard to go through as it is very tedious
in many parts, He is very descriptive. Unfortunately what he describes are such things as their equipment and food which wasn't really of any interest to me, And these descriptions go on for pages, Likely he was so detailed about these things because he was aiming the book to future explorers and for them this information would be useful as this expedition was successful because he was so well prepared.
A big part of the book was dedicated to the dogs who were an important part of the expedition, Reading it was kind of painful since they suffered and were killed pretty often, While I am for animal rights I can't really judge him, When reading it I kept of thinking that unfortunately back then without those dogs the expedition would not be possible, He had respect for the animals, one can see it from how he refers to them and mourns the fact that they had to die, I actually liked his attitude towards animals especially for that time, They killed them for food and he didn't like how the Japanese explorers they met at the end tortured an animal,
While this is a hard and in many parts boring read due to the writing I still liked it because it is an interesting adventure.
So reading the progress and what went on was a good part of the book, I didn't feel though there were enough details on their everyday life besides the bisquits that they ate and this would actually be of interest to me.
Roald Amundsen's account of the expedition to the geographic South Pole is a fascinating read, Although Amundsen attributed the success of the expedition to "good luck", it seems obvious that the Norwegians were simply better prepared than Captain Scott and his crew.
The equipment, the sledges with welltrained dogs, the supply depots with seal meat at regular intervals along the route, the sunglasses to avoid snow blindness it was all thought of in advance.
It is then perhaps not surprising that the expedition went so smoothly, It struck me how much fun they seemed to have they must really have enjoyed the whole experience, although Amundsen may have glossed over some of their troubles.
It is not very clear how aware they were of the dangers of scurvy and how to avoid it, but Amundsen describes how he was careful to provide healthy food for the team members and for the dogs and how they had to kill some of the animals so that they could eat fresh dog meat which, as it turns out, contains vitamin C and prevents/cures scurvy.
My Dutch translation includes a map of the route they took and some beautiful black and white photographs of the expedition, I read this while I was reading Dan Simmons' The Terror, and in comparison it seemed like the most luxurious expedition ever, They survive on the ice by eating the finest chocolate They bring a canary on board And the canary lives through the whole trip! Okay, terrible things happen to dogs in this account, but still.
Leer este libro complementa la lectura de los Diarios de Scott, debido a que Amundsen fue el rival que lo derrotó con planificación fría y calculadora y un completo estudio anterior que lo llevó a sobrepasar los obstáculos que hundieron a Scott.
Buenísima crónica, aunque si bien es verdad lo que dicen que Scott es mucho mejor escritor que Amundsen, pero eso no quita valor a su expedición.
There is one aborted attempt early on: it was just too cold, Amundsen is witty and seems quite approachable and pleasant, and, all in all, both better prepared and more adaptable than Scotts contemporary mission, Hes constantly having clothes, shoes, and equipment altered to better suit the conditions, Theres something very Scandinavian in the way the team not only set out to survive in the Antarctic, but also to make their shelter a pleasant home, compete with whole tunnels and rooms of snow, to give them enough space for all their work.
This is a marvellous, often humorous, telling, with additional chapters at the end from Lieutenant Prestrud, detailing his exploration of King Edward VII Land, and from FirstLieutenant Thorvald Nilsen telling of the voyage of the Fram while the explorers were left on Antarctica.
Its hard to understand why this lurks in the shadows compared to accounts of Scott and Shackleton, After all, this was the man who got to the Pole, .
Major CW warning though if you are a dog lover, . . Колись цілком випадково надибав в інтернеті відскановану копію українського перекладу спогадів Руаля Амундсена про полярну подорож. Книгу видали уроці, тож друкованого примірника зараз уже, мабуть, і не знайдеш. Але читати книгу з монітора сумнівне задоволення. Тому скористався послугами контори, яка друкує книжки від одного примірника і замав собі такий прекрасний передрук.
Книга починається текстом першого телеграфного повідомлення із описом походу до полюса, яке Амундсен надіслав із Австралії. Такий собі стислий переказ того, що потім буде переповідано ще раз, але вже детальніше.
Амундсен пише легко і дотепно. Воно й не дивно: чом би не писати легко й дотепно, коли виправа завершилася успішно Та й важко уявити таку мандрівку без гумору, це ж була б божевільня. Він е жартує навмисне аби пожартувати, але трапляються кинуті мимохідь фразочки, що злегка підточують кумедністю всепоглинальні білизну й мороз. Та й назвати бортову канарку Фрітьйофом на честь Нансеа це вже досить весело, як на мене.
Канарку учасники виправи любили. Гірше довелося собакам. Цілком зрозуміло, як сьогодні сприйняли б холоднокровно розпланований поступовий забій собак дорогою до полюса і не менш холоднокровне втілення цього плану. Але за тодішніх умов, мабуть, це був єдино можливий вихід. Чи був вартий галоп до південного полюса життів восьми десятка собак Ох і питаннячко для сьогоденної етики.
Спомини Амундсена страждають на ідеалізацію команди і взаємин всередині неї. Жодної сварки, жодної сутички, жодного спротиву. І це при тому, що зчленів екіпажу тільки сам Амундсен, капітан Нільсен і лейтенант Преструд знали про справжню мету мандрівки: усім іншим він оголосив про це тільки тоді, коли вони досягнули Африки. Але це можна зрозуміти, звісно. Амундсен вирішив не кидати тінь на свою команду, і в цьому нема нічого дивного.
Але й без психологічного аспекту, який міг би значно прикрасити спомини, виходить дуже гарна класична романтична оповідь про боротьбу людини із природою, де однаково важливими для підсумкового успіху виявилися ретельна підготовка і неабияке везіння.
Стислий звіт капітана Нільсена про океанографічні дослідження, які Фрам здійснював, поки береговий загін намагався досягнути полюса, і такий само стислий звіт лейтенанта Преструда про дослідження землі на схід від місця висадки добре доповнюють історію Амундсена. Цікаво споглядати, як водночас розвиваються три історії три сюжетні лінії, хай і викладені вони не паралельно, а послідовно.
У книжці, на жаль, не вказано ані імені автора перекладу, ані того, з якої мови цей переклад робився. Спершу я був майже впевнений, що то переклад із російської поширена ж бо практика, але, прочитавши, схиляюся до того, що переклад робили з англійського варіанту. Може, навіть з норвезького оригіналу, хоча це й дуже сумнівно.
Як і в будьякому порядному перекладі того часу, у цьому є купа цікавинок. Наприклад, перекладач жодного разу не вживає слова відстань, тільки віддаль. Замість запозичення айсберг перекладач просто перекладає це слово: крижана гора. Або ж прекрасне слово фарбарня, яке, хоча і є в Академічному тлумачному словнику української мови, але я його вперше побачив саме тут. Чи не менш прекрасний варіант перекладу фрази last, but not least: наостанці, але не як останнього значення. Намагатимусь цю фразу вживати.
Чотири зірочки ставлю лише тому, що те українське видання має численні скорочення. Хотілося б усетаки прочитати книгу повністю. Picked it up and read the firstpages hoping it would be more of a continuation of sitelinkFarthest North by sitelinkFridtjof Nansen, But Amundsen cannot write, at least not compared with Nansen's eloquent and sometimes poetic prose, First hand account of the successful trek to the South Pole, Amundsen spends a great deal of time talking about logistics and placing of depots in preparation for his polar attempt, Also a lot of discussion somewhat ruthlessly in culling the sled dogs as they weakened or as food was needed, Overall, a pretty engaging account of his remarkable feat, Roald Amundsen was one of the greatest explorers and this expedition is something that one really wants to read about, But while Amundsen was a great explorer, he is a horrible writer, Well of course, this was not his expertise, But the book is hard to go through as it is very tedious
in many parts, He is very descriptive. Unfortunately what he describes are such things as their equipment and food which wasn't really of any interest to me, And these descriptions go on for pages, Likely he was so detailed about these things because he was aiming the book to future explorers and for them this information would be useful as this expedition was successful because he was so well prepared.
A big part of the book was dedicated to the dogs who were an important part of the expedition, Reading it was kind of painful since they suffered and were killed pretty often, While I am for animal rights I can't really judge him, When reading it I kept of thinking that unfortunately back then without those dogs the expedition would not be possible, He had respect for the animals, one can see it from how he refers to them and mourns the fact that they had to die, I actually liked his attitude towards animals especially for that time, They killed them for food and he didn't like how the Japanese explorers they met at the end tortured an animal,
While this is a hard and in many parts boring read due to the writing I still liked it because it is an interesting adventure.
So reading the progress and what went on was a good part of the book, I didn't feel though there were enough details on their everyday life besides the bisquits that they ate and this would actually be of interest to me.
Roald Amundsen's account of the expedition to the geographic South Pole is a fascinating read, Although Amundsen attributed the success of the expedition to "good luck", it seems obvious that the Norwegians were simply better prepared than Captain Scott and his crew.
The equipment, the sledges with welltrained dogs, the supply depots with seal meat at regular intervals along the route, the sunglasses to avoid snow blindness it was all thought of in advance.
It is then perhaps not surprising that the expedition went so smoothly, It struck me how much fun they seemed to have they must really have enjoyed the whole experience, although Amundsen may have glossed over some of their troubles.
It is not very clear how aware they were of the dangers of scurvy and how to avoid it, but Amundsen describes how he was careful to provide healthy food for the team members and for the dogs and how they had to kill some of the animals so that they could eat fresh dog meat which, as it turns out, contains vitamin C and prevents/cures scurvy.
My Dutch translation includes a map of the route they took and some beautiful black and white photographs of the expedition, I read this while I was reading Dan Simmons' The Terror, and in comparison it seemed like the most luxurious expedition ever, They survive on the ice by eating the finest chocolate They bring a canary on board And the canary lives through the whole trip! Okay, terrible things happen to dogs in this account, but still.
Leer este libro complementa la lectura de los Diarios de Scott, debido a que Amundsen fue el rival que lo derrotó con planificación fría y calculadora y un completo estudio anterior que lo llevó a sobrepasar los obstáculos que hundieron a Scott.
Buenísima crónica, aunque si bien es verdad lo que dicen que Scott es mucho mejor escritor que Amundsen, pero eso no quita valor a su expedición.
The South Pole by Roald Amundsen tells the story of the author's trek to the Antarctic region, Roald Amundsen led the first expedition to reach the South Pole, on December,, His account, entitled The South Pole: An Account of the Norwegian Antarctic Expedition in the Fram,, tells how the team endured frostbite, snow blindness, and other horrors to reach their destination.
Roald Amundsen planted the Norwegian flag on the South Pole on December,, a full month before Robert Falcon Scott arrived on the same spot, Amundsen's book is a riveting firsthand account of a truly heroic expedition, The journey to the South Pole remains Roald Amundsen's masterpiece, the culmination of the classical age of Polar exploration and, perhaps, the greatest snow journey ever made.
There is one aborted attempt early on: it was just too cold, Amundsen is witty and seems quite approachable and pleasant, and, all in all, both better prepared and more adaptable than Scotts contemporary mission, Hes constantly having clothes, shoes, and equipment altered to better suit the conditions, Theres something very Scandinavian in the way the team not only set out to survive in the Antarctic, but also to make their shelter a pleasant home, compete with whole tunnels and rooms of snow, to give them enough space for all their work.
This is a marvellous, often humorous, telling, with additional chapters at the end from Lieutenant Prestrud, detailing his exploration of King Edward VII Land, and from FirstLieutenant Thorvald Nilsen telling of the voyage of the Fram while the explorers were left on Antarctica.
Its hard to understand why this lurks in the shadows compared to accounts of Scott and Shackleton, After all, this was the man who got to the Pole, .