Read Online Тигролови Authored By Ivan Bahrianyi Formatted As Audio Books

написання. Коли Багряний описував українську хату на Зеленому Клині, враження ніби опинився в Шевченківському гаю. Особливо потішила кінцівка книги. Однозначно всім раджу ознайомитись. Багато глибоких текстів, порівнянь, метафор. “Тигролови” ще за часів мого школярства були вельми популярною історією, що свідчить про їх входження до пантеону небагатьох цікавих для учнів творів: без надмірних страждань, покриток і вічного кріпацтва питання системи освіти та викладання укрліту в школах визирає і лупає очиськами, але не про це йдеться, я літературу завжди любила.
Григорій Многогрішний тікає з ешелону смерті, що віз його та тисячі арештантів на каторгу. Надихнувши своїм вчинком інших бранців, він потрапляє у безкрайню ворожість тайги і вже готується розпрощатися з життям. Але воно життя готує для головного героя новий віраж у вигляді зустрічі з родиною Сірків, що живуть у цім негостиннім краї, заробляючи на життя мисливством.
Мисливства у книзі багато. Для мене навіть забагато, адже я противник полювання. Тим не менш, намагалася сприймати описане просто як читач і не пропускати шматки тексту, повязані зі способами доведення до знесилення та, власне, вбивства тварин.
Але особливої уваги заслуговують описи безмежності тайги та диких тварин, що її населяють. Ну самі оцініть: А сікач, почувши людський дух, гуркав, злостився. Щетина на нім вепрі, як на їжакові, стоїть пилкою по хребті. Високий на ногах, грудастий, крилатий і сухозадий. Так у вашому лексиконі можуть зявитися такі слова, як:
закосичена про дівчину з заплетеною косою
хмародряп
мамійка мамина доця
заалярмувати підняти тривогу
о,ні! залляло залило,
На даному етапі життя українська класика вабить мене пошуком актуальності, співставленнями, проведенням паралелей, пошуком передбачень і надзвичайно вдалих висловів. Ця історія для мене була трохи не з цієї опери, тому, мабуть, часом я нудьгувала під час неспішного перебігу подій у книзі.
Нещодавно натрапила на думку, що не варто давати книжкам другий шанс, адже у світі занадто багато вартих вашої уваги як реальних, так і художніх історій. Думаю, що ця ідея має право на життя. Сміливі завжди мають щастя У школі так і не прочитала цю книгу. Рада, що виправила це вроків

Обов'язкова до прочитання усім! Мабуть, це найкраща книжка, яку я читала колись у своєму житті. Дивно, що не прочитала її раніше, в школі або університеті. Мала б давно, але сталось це тільки зараз. І дуже вчасно.

Тут ідеально все. Сюжет, герої, а особливо мова! Така соковита мова, що я просто пила її, як спраглий п'є холодну воду у спеку. Я не могла відірватись, але і не хотіла поспішати, бо не хотіла, щоб історія швидко закінчилась.

Я закохалась в головних героїв, я бачила їх, наче друзів. Думала про них, хвилювалась за них. Кожну вільну хвилину присвячувала їм. Плакаларазом з ними і за них. І за весь український народ, за нашу історію.

Одне тільки засмучувало мене: полювання на звірів. Ну, з назви це доволі очевидно. Але це булиті роки минулого століття, в тайзі, люди так там виживали. Тому я намагалась зрозуміти.

І навіть не дивлячись на це, я раділа, бо нарешті книжка, яка принесла мені таке задовллення! Весь минулий тиждень я ходила і діставала друзів, а особливо чоловіка: ви маєте прочитати "Тигролови"!

Питання таке: хто був тим таємним Сантою, який подарував мені цю книжку багато років тому в Postmen Хочу подякувати, Спершу я думала, як оцінити цю книжку. Хотіла забрати зірочку за опис мисливства, за поетизованість кінцівки, яка мені спершу видалась якоюсь надто heppyendною, як на мою схильність вбачати більше реалістичності у складних та приреречених фіналах.

Але я схаменулася. Чи маю я право оцінювати чиєсь життя Чиюсь історію Адже Іван Багряний не вигадав цього.
Знаєте, не думаю.

"Тигролови" перша повноцінно прочитана мною книжка злютого. Цілихмісяців мого улюбленого заняття забрала рф. Це мало у порівнянні, але я схильна не закривати очі навіть на те, що нічого не важить у масштабах загальної катастрофи.
Інші книжки, за які я бралася, здавалися мені небезпечним ескапізмом, а їхні сюжети й герої були далекими, ніби нарочито несправжніми.

Історія Григорія Многогрішного яка в школі мені сприймалася пригодницькою й чужою ожила, на жаль,року. Якщо раніше вона була чорнобілими картинками у моїй дитячій голові, то зараз це коьорова реальність, холодне дихання якої стоїть обабіч нас. Адже так само відбуваються катування та розстріли, так само ми бачимо новини про масову депортацію мешканців окупованих територій у віддалені регіони рф. Людей без документів і дому, без опори та віри. " грона мерехтливих очей ", які ешелоном їдуть у невідь, стають настільки вірогідними, що мимохіть можна побачити їх в темряві своєї кімнати. А ще можна заново познайомитися зі своєю покійною бабусею, в якої ці самі люди у цей самий спосіб викралироків молодості, лишивши натомість мовчання т холод.

Окремо хочу сказати про Григорія як людину, яка відчуває та бачить. Це уважний та пильний спостережник. Люди нашого часу серед яких і я постали переді мною мілкими та розсіяними, знудженими та розбещеними надлишком слів та загалом часом. Від цього було сумно та соромно. Все ж, я б дуже хотіла, щоб реальність, яка зробила Григорія Григорієм, не повторювалася ніколи.

І,

здається, я знову можу читати.
Ніхто в мене більше цього забере. .