Grasp Po Galicji. O Chasydach, Hucułach, Polakach I Rusinach Authored By Martin Pollack Text

ogrom pracy dokumentacyjnej autora i stworzenie przewodnika po miejscu, którego już nie ma, Jednakże forma do mnie zupełnie nie przemawia,


Книга для тих, хто цікавиться ХІХХХ століттям, територіями сучасної України у складі Польщі та АвстроУгорщини, Галицькими землями тощо. Бо, насправді, про іншу імперію текстів багато, а в цьому випадку дай бог найти хороший.
Правда, я очікувала більшого від книжки. Мені забракло додаткових історій, чогось, окрім просто тла та опису ландшафтів чи злиднів. Інколи автор починає щось таке цікаве описувати і обриває на півслові. Я досі намагаюся зрозуміти, хто такі янголотворці.

Сам текст складається з вирізок журналів, етнографічних нарисів, путівників, худ. літу та автобіографій тексту автора.
Переклад дуже дивний: місцями прям хороший, а на деяких сторінках неузгоджений: слова з різними закінченнями тощо, наче вночі перекладали. Але звикнути можна.

Є ризик загубитися в усіх назвах, локаціях, селах та містах вони всі наведені в тексті німецькими/польськими варіантами, тож, якщо не знаєте, дивіться позаду в покажчику. Але в деяких місцях мені якраз не вистачило перекладів від редакції назви газет, журналів тощо, тут чисто на здогадку.

Мені сподобалися: моменти про кухню, промисел, побутові історії, детальний опис міст, вирізки зі старих газет.

Не сподобалися: повторення, наголошення тільки на злиднях, недорозказані історії, мало людського матеріалу. Дуже багато уваги приділяється євреям і полякам, хоча в книзі фігурують німці і русини, і взагалі вона про котел різних народностей.

Абсолютно зухвалий репортаж, де автор береться дистанційно відтворювати мандрівку теренами, в яких ніколи не бував, на підставі лиш письмових матеріалів. Опріч того, Поллак аж ніяк не церемониться із галицькими землями, він нехтує тактом та зм'якшувальними означеннями в описі тодішної дійсності. Він безпардонно критикує та бере на кпин уклад життя цілих поселень та народів в регіоні. Мені одразу припав до душі цей бешкетний задум та запальний настрій цієї книги.

І, на останок, попри те, що автор нещадно препарує історичну Галичину з позиції аутсайдера віртуального мандрівника, у процесі він пробирається сентиментом до регіону, і величає його своєю "духовною батьківщиною". До цього висновку він звісно прийде згодом, після багаторічного дослідження регіону, в тому числі уже після безпосереднього відвідування цих земель. Однак, мені здається, це важливо зафіксувати, що ця людина засвоячена посвячена, і це автоматично дає індульгенцію йому на такі та ще більші вияви зухвалості.



/: When you look at your 'small motherland' through the lenses of a foreigner, you discover it again.
While reading about Galizien in Pollack's books, it seems that I have never been there: all look surreal, Maybe this is because I have never known Galizien Being born in the postSoviet Lviv oblast, I was there with my observations and scarce official narrative.
Now, when the official history is getting burdened with glorious, but the unfortunate fate of Ukrainians, it is even more important to read Pollack's stories: to suddenly find out that there is the world outside.
This is a very beautiful publication, describing a world that got lost a long time ago, a world of multicultural Galicia and Bukovina homelands to Poles, Jews, Ukrainians, Armenians, Germans, Romanians.
. . Soon after having had started the book I was ready to write a letter to the author such was my excitement with his work.
Later, my excitement cooled down a little bit in my opinion, many fragments are written in stereotypes, probably overtaken from the literary sources, on which the book is based.
But the literary sources are full of emotions, judgements, and generalizations, . . and so we get them all warmed up in the text of Martin Pollack, Little sympathy is to be found for the world of the Chassidic and Orthodox Jews, a little bit more maybe for Poles.
The Ukrainians Ruthenians are named here and there, except for the Hutsuls, and we don't get any picture of the intense development of their national culture in that time.
This is for sure a wellwritten book, worth of reading and full of information, but despite all of this it remains a book written for a German reader whose craving after the signs of German culture in that region got satisfied.
Still, it is noteworthy that the author managed to portray the cultures of Galicia and Bukovina far better than Claudio Magris in his book "Danube.
" The latter wrote allegedly on the lands along the Danube river, but I had the impression that he wrote only on the German culture in the region.
At some point, he reached a point where I started to believe that he's able to find German culture even in the Antarctic.
To the contrary, Pollack works with German, Polish, Yiddish or Ukrainian texts, The proportions among them maybe to my taste unsatisfying, but as the author he has of course all the right to choose the information he uses.
. . Although this way he excluded all the Western Galicia between Cracow and Przemyśl, Часом маєш великі очікування від книжки: хочеш доброго тексту, достовірної інформації, щоб захопила повністю і тд. В мене так було з До Галичини. І це ще краще, ніж я собі думала.
Не хочу переповідати зміст, скажу тільки, що поповнила список книжок, які можна радити всім без винятку. This book has an interesting genre a guidebook about the country that no longer exists, earlyoth century Galicia East Europe.
At the turn of the previous century what is now Eastern Poland and Western Ukraine used to be the poorest, but also the fastest developing part of AustroHungarian Empire, the Austrian Klondike.
It also used to be the most ethnically diverse part of the Empire, where in the streets you could hear people speak German, Yiddish, Polish, Ukrainian, Armenian, Romanian and others.
At some point more than once your heart goes into your mouth when you remember WHY you can't here Yiddish anymore.
But that happened after. The book is very well researched, with extensive excerpts from literature or personal diaries of the time, although a bit difficult to follow, but maybe it's just my poor Ukrainian.
All in all, I don't know whether it's my roots my grandparents are from the region or the quality of the writing, or most likely the combination of the two, but this book made me feel bittersweet nostalgia for the placeamptime that I've never been to and will never be.
Podróż po świecie, którego już nie ma Galicja Wschodnia z końca XIX i początku XX wieku, tygiel etniczny, kulturowy, religijny.
Potem przyszły zawieruchy pierwszej i drugiej wojny światowej, narastające konflikty etniczne, Holokaust, rzeź wołyńska, wyznaczanie nowych granic i budowanie homogenicznych społeczeństw.
Może wywoływać nostalgię, a nawet coś mocniejszego ból fantomowy, Jest tu sporo opowieści rodem z dzikiego zachodu, na przykład o tym, jak kapitalizm dotarł do Drohobycza: o akumulacji pierwotnej, wyzysku ubogich mas żydowskich przy wydobywaniu ropy naftowej, o upadku tradycyjnego kupiectwa, bo zalew taniego badziewia proces, który przyczynił się do bankructwa ojca Brunona Schulza.
Są i opowieści o życiu na granicy gdzie państwo nie dociera, gdzie kontrola słabsza, gdzie niekontrolowany przepływ ludzi, zwierząt i rzeczy.
Doskonałe źródło wiedzy o codziennym i niecodziennym życiu różnych społeczności galicyjskich, у цьому відгуку не буде жодного недоброго слова про текст мартіна поллака, зате багато поганих слів про українське видання втім, воно всетаки не катастрофічне див. апдейт наприкінці відгуку. аби сказати щось про сам текст, його треба читати в якійнебудь іншій версії. а дізналась я про це отак.

перша ночі, лежу собі, читаю, під розлогі поллакові цитати якраз добре засинається, ніщо не віщує біди. аж раптом: У ХІХ ст. рух почав розпадатися. Цадики звеличували князів, серед них зявлялися шарлатани. стопстопстоп, думаю, яких князів

німецькою я не вмію, але польський переклад знайшовся швидко. я сподівалася побачити в ньому щось про колаборацію із сильними світу сього й закотити очі від криво перекладеного фразеологізму, але виявилося, що все навіть веселіше, бо Cadykowie kazali się wielbić jak książęta,

подумати тільки, що ще двадцять сторінок тому найбільшою проблемою цього видання мені здавалася недбало зроблена електронна версія pdf нормальний, а в epub'і недорозпізнана латиниця, брак пробілів, дефіси замість тире й навпаки.

і тому друга ночі, а в мене паралельне читання перекладів. а в перекладах страшне.

через абзац після цадиків і князів ідеться про конфлікт між просвітниками і традиціоналістами.

Однак після встановлення польської автономії нємці, як галицькі євреїтрадиціоналісти називали нових раціоналістів, починаючи з другої половиних рр. , дедалі більше втрачали ґрунт під ногами. Зрештою більшість емансипованих євреїв на той час усе ще нестабільна меншина почали називатися поляками: gente Judeus, natione Polonus,

забудьмо про незрозуміло до чого причіплений дієприслівниковий зворот і про більшість, яка меншина. головне суть: нємці, поляки, захотіли й переназвалися. чи не зовсім так

Ale Niemcy die Daitschen, jak nazywali galicyjskich racjonalistów wierni tradycji Żydzi mieli licznych przeciwników: dwa lata po otwarciu wspomnianej synagogi we Lwowie naczelny rabin padł ofiarą zamachu został wraz z rodziną otruty przez religijnego fanatyka.
W sprawach wiary chasydzi potrafili być nieprzejednani,
Wraz z wprowadzeniem polskiej autonomii w drugiej połowie lat sześćdziesiątych niemiecka orientacja w Galicji coraz bardziej traciła grunt także wyemancypowani Żydzi, wciąż jeszcze znikoma mniejszość, przeważnie deklarowali się teraz jako Polacy: gente Judaeus, natione Polonus.


не треба знати польської, щоб помітити два бонусні речення, які несподіванка корисні для цілісності наративу. добре полякам, що в них такий щедрий перекладач і вміє переписати латину без помилок.

у наступному абзаці один єврейськонімецький просвітник, прости господи, вихрестився на поляка, і, попри цікавість до деталей цього процесу, я вирішила зробити паузу з текстом. а ще краще викинути його до бісової мами. треба всетаки берегти психіку, особливо ночами, особливо посеред карантину.

беручись за поллака, я не планувала писати ще одного треносу за українськими перекладами. мені вже аж якось невдобно побиватися з приводу українських перекладів і перекладачів. і редакторів хоча це видавництвам мало би бути невдобно доводити читачок до хронічного ремства. просто книжечку шкода. і читачів шкода, яким під виглядом поллака непоймишо підсовують. і того німецького єврея, який вихрестився на поляка, трошки шкода, бо чомусь здається, що це була болісна процедура.

апдейт. як слушно зауважила в коментарях яся, краказябри трапляються в усіх

книжках. і до шістдесятої сторінки в цій книжці страшних краказябр не вилазило. і коли я навмання відкрила розділ про коломию, там теж не виявилося нічого страшного. тобто скидається на те, що півтори сторінки, які мене так жахнули, це справді аберація і бермудський трикутник, у якому гинуть вразливі читачки. решта дрібничок типу всюдисущого свого, дієслів у множині біля більшості, навіть якщо більшість не має залежних іменників, чи зниклих фрагментів речень мене вибішує достатньо, щоб до книжки не повертатися, але я в цьому сенсі просто дуже нєжна. .